- Що Ви читали останнім часом? Що сподобалось, що ні?
- Насправді, доволі багато книжок. Скажімо, поезію Миколи Холодного — значна частина книги дуже сподобалась. Або «Рай.Центр» Люко Дашвар — до цієї книги я ставлюся набагато спокійніше, але вона, що називається, якісно написана. Ще я читав білоруську прозу 90-х років — Клімковича. А ще не так давно відкрив для себе такого, поки що, маловідомого представника невичерпних українських двадцятих, як Клим Поліщук — він пише одночасно містично, іронічно й натуралістично про Громадянську війну. Ну, й нова книжка Олеся Ульяненка. Її було цікаво читати, хоч, може, це й не найближча мені річ, але важливо, що там, по-перше, є драйв, а по-друге Олесь не затягнув обидва тексти, а вчасно зупинився! Насправді, дуже важлива риса для будь-якої книги:).

 - Що плануєте прочитати?
- Важко сказати. Напевно, ближчим часом перечитаю щось із того, що мені сподобалось раніше. Можливо, якусь класику. А ще нову книгу Артема Чеха. Я його давно не читав. А взагалі дуже часто трапляється так, що не я планую щось прочитати, а самі книжки знаходять мене. У найрізноманітніших місцях — у чужих помешканнях, у власній ванні, в книгарнях чи ще десь. І всім читачам я теж би радив час від часу довірятися саме таким книжкам — тим, що випадково трапляються на око.

 - Які книги радите для обов´язкового прочитання іншим?
- Знаєте, мабуть, оцей «Рай.Центр»  таки варто прочитати, аби мати уявлення, куди рухаються процеси у, так би мовити, стабільно сюжетній прозі. Хоч, може, від мене така порада й несподівана:) Щодо Ульяненка, його, певно, прочитають і без моїх порад. А от на Поліщукові —  наполягаю. Правда, варто взяти до уваги, що найцікавіші речі там десь посередині книги, тож якщо вам не  сподобається початок, не поспішайте викидати. А ще раджу — нещодавно вийшла книга маловідомої, проте самобутньої поетки двадцятих Раїси Троянкер, подивіться в інтернеті, це доволі контраверсійна постать. «Лілі Марлен» Жадана —  для тих, хто уявляє цього автора винятково епатажним хуліганом і «ліваком», там є деякі новини ліричного характеру. Ну й нові зразки ще молодшої, але вельми якісної української поезії — книжки Остапа Сливинського, Юлії Стахівської, Леся Белея. Бачу, я дуже сконцентрувався саме на українській літературі. Та, гадаю, це зовсім не страшно:). І все ж пораджу ще таку книжку, як «Білі зуби» англійки Зеді Сміт —  просто, але зі смаком, плюс пізнавально подивитися, як обживається романна форма у сучасній молодій літературі.